2 невеликі репліки кролика з казки аліса в країні див не мораль і не цитату а репліку

«Тіні забутих предків» — один із найбільш зворушливих творів про кохання. Героїв цієї повісті Івана та Марічку називають українськими Ромео та Джульєттою. Розповівши трагічну історію кохання гуцулів, М. Коцюбинський оспівав духовну красу людини, чисте й вірне почуття. 
Любов Івана та Марічки, дітей двох ворогуючих сімей, народилася несподівано, всупереч тій ненависті, що супроводжувала життя Палійчуків і Гутенюків. Дві споріднені душі знайшли одна одну, щоб ніколи не розлучатися. Між ними повна гармонія, взаєморозуміння. Обоє — діти природи, яким добре відомі її закони, її мова, обоє — талановиті музиканти: Іван грав на флоярі, а Марічка обзивалася до нього своїми співаночками. Сподівалися побратися, незважаючи на сімейну ворожнечу. 
Але доля склалася по-іншому. Іван пішов на заробітки, а в цей час трагічно загинула Марічка. Ось з цієї події, як мені здається, і починається велика історія про справжню вірність. Все, що робив Іван після смерті Марічки, — це були спроби жити новим життям, забути кохану. Майже сім років він десь блукав, служив у наймах, здавався людям «ведмедем, який зализує свої рани». Потім повернувся в село, одружився, прагнув стати господарем, сім'янином. Але ж усі ці спроби були марними. Нове життя не приносило ні радості, ні щастя. Царинка і маржинка — слабка заміна того, що називають сім'єю. Бо дружина Палатна не була Марічкою! А саме вона, незабутня подруга дитячих та юнацьких літ, вічно стояла біля нього, співала свої співаночки або тихо плакала. І неправда, що Івана зжив зі світу Юра-мольфар, що він загинув через якусь душевну хворобу! Просто герой повернувся, нарешті, до своєї єдиної на все життя коханої. Тільки з нею він міг бути живим, міг діяти, творити, міг відчувати себе людиною. А якщо її немає, то й він не повинен жити — це вже суперечило б його людській сутності. Ось так я розумію трагедію гуцульських Ромео та Джульетти. 
Звичайно, література і життя — це не одне й те ж. Життя багатше за будь-який художній твір, і людина завжди зможе знайти застосування для своїх сил, думок і бажань, навіть якщо її спіткало нещасливе кохання. Але, перечитуючи повість М. Коцюбинського, знову і знову переживаєш, хвилюєшся і глибоко співчуваєш закоханим. Знову і знову щемить серце від такої щирої і зворушливої пісеньки Марічки: 

Ізгадай мні, мій миленький, два рази на днину, 
а я тебе ізгадаю сім раз на годину. 

Люди, які вміють кохати один раз, справді прекрасні. Вони ніколи не зрадять, не зможуть збрехати. Тож нехай у кожному з нас буде хоч крихітка тієї душевної краси, якою М. Коцюбинський наділив своїх нещасних і щасливих закоханих — Івана та Марічку. 

нет , она очень сильно заботелась о нем и он вырос лентяем

1. Кого на базарі зустріла Соломія?

2. Який план вигадали Іван і Соломія?

3. Скільки було турків?

4. Як Соломія покликала Остапа?

5. Чи тепла була вода у Дніпрі?

6. Когось із турків забили?

7. Хто потонув?

8. Про кого чи про що була остання думка Соломії?

9. Чи врятували Остапа?

10. Чи отримав Остап довгоочікувану волю?

таким чином поет вказуе на ставлення читача до персонажа тобто справляе враження поваги читача до персонажа. удачи тебе и успехов

Доброго дня, шановний Всеволоде Зіновійовичу!

Ваш твір «Тореадори з Васюківки» зацікавив мене, викликав

щирий сміх з першої прочитаної мною сторінки!

Дана повість – це колоритне відображення безтурботного

життя дітей, захоплююче та цікаве. Виникало враження, що Ви вкладаєте в образи

Яви та Павлуші свої дитячі переживання та емоції – настільки вони яркі й

колоритні!

Я пережив масу емоцій разом з героями твору, відчував

радість й сум, стурбованість та впевненість у собі. Повість змінила мій світогляд,

погляди на життя, розкрила нові цінності у людських стосунках. А саме – щирість

у почуттях, відданість у дружбі.

Червоною лінією Вашої повісті, на мій погляд, є

твердження, що будь-які проблеми можна розрішити, не втрачаючи почуття гумору!

Вважаю, що даний твір слід прочитати й дорослим людям.

Із щирою повагою, (Ваше ім'я)

Дядько Максим   суворий, але чесний та турботливий.  Саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька Максима. Яценко, відрізняється від інших героїв  бійцівським характером. У молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Це свідчить про  те, що він дбайливий та рішучий.

Дядько Максим:чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний.

У ранній творчості Павло Тичина оспівував духовне і національне відродження українського народу, його волелюбність і державотворчу роль, а у пізній творчості він оспівував комуністичну партію.

Портрет Доріана Грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.

 На мою думку в Доріана Грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. Йому про це казали і лорд Генрі і художник, що малював його  портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет.  Коли лорд Генрі розповідає Доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. Його бажання справджується. Це стало роковим для головного героя.

Пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. Наприклад, Сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. Доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, за на цю виставу. Саме коли помирає Сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.

Спочатку Доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.

Він веде розпутний б життя. В нього було багато жінок. Через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (Там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата Сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) Пристойні дома закривалися для нього . Про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. Художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до Грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. На що художник відповів «Я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». Доріан вбиває художника. Поражає те, з якою холодністю він спочатку за до хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.

У кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а ти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». Похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду Генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. Лорд Генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. Мовою) Доріана, а не йде від щирого серця. Тоді Доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.

Я вважаю, що якби Доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. Також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. Виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом Сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). Йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. Він перетворився на маніяка. Якому подобалося знищувати власну душу. Я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.

Вийшло довго, але сподіваюся, це до

1. Софійка захворіла.

2. Прихід Валентина і скасування весілля Сніжаною.

3. Торгівля коралями.

4. Сашко не крав коралі. Софійці соромно.

Митько та Сергій — два друга-п’ятикласника, які стали героями повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Винахідливі друзі, отримавши на літо завдання від «улюбленої ботанічки» зібрати колекцію комах, вмовляють своїх батьків відпустити їх у село до Митькової бабусі на усе літо. Сергійкові батьки категорично проти, бо знають, що ці двоє друзів — страшенна вибухова сила, але піддавшись вагомим аргументам про двійки за незібрану колекцію та «передчасне старіння наших організмів», нарешті здаються.

Спочатку їх зовсім не цікавить збирання якихось там комах: і навіщо їм вивчати якусь зоологію, і чим вона може бути краща за ботаніку? Увесь свій час друзі збираються присвятити виключно забавкам, бо на то вони й п’ятикласники, які важко працювали увесь навчальний рік.

Коли Митько та Сергій приїхали до Юрківки, то по дорозі до бабусиної хати вони зустріли місцевого чотирнадцятирічного хлопця Васька, який став жартувати з озброєних сачками приятелів. «Від нічого робити» Васько вирішив пожартувати та налякати друзів. Якось побачивши Сергія та Митька на березі озера, він розповів їм страшенну тайну про моторошне чудовисько, химеру, яка живе в лісовому озері. Хоч, на перший погляд, історія була мало подібна до правди, але вона дуже зацікавила приятелів. І саме тому вони вирішили залишитися на ніч біля озера та перевірити, чи дійсно там ховається страшне чудовисько. З цього і починаються неповторні пригоди друзів, які несподівано привели їх до захоплення зоологією.

Увесь час Митько та Сергій потрапляють у кумедні ситуації, іноді вони близькі до сварки, але намагаються не конфліктувати, бо вони все ж таки справжні друзі, у яких є одна важлива спільна справа. Товариші завжди допомагають один одному та разом викручуються зі складних ситуацій. Юні дослідники долають свій страх перед невідомим чудовиськом, яке, можливо, навіть з’їло людину, залишивши лише одну сандалю, та вперто вартують біля озера.

Звичайно, приятелі були дуже розчаровані, коли з’ясувалося, що насправді нема ніякого Митькозавра, що його просто вигадав Васько. Але ніщо не може надовго зіпсувати настрій Митьку та Сергію, вони розуміють головне: час не минув марно. Вони за цей час дізналися стільки цікавого, що Васькові навіть не снилося. Друзі довідалися багато нового про динозаврів, чудово провели час. Митько та Сергій — найкращі друзі та однодумці, які завжди сповнені сил для нових відкриттів.