Виписати 5 простих речень в оповіданні лось?

1. Образ Карпа

2. Образ Ларвіна 

3. Образ Мотрі

4.Образ Мелашки 

вірш написаний 1919р.

жанр: сонет, філософська лірика

тема: любов до природи й людини, всього живого і красивого.

ідея: автор показує радість життя та його неповторність.

основна думка: треба пройти догий шлях щоб зрозуміти та відкрити для себе "солодкий світ".

Жудожні засоби:

-епітети

-метафори

-порівняння

mom? we've got some, but mine is the best! (мамы,у всех они есть,но моя лучшая)

расскажите о своей маме.

1.её имя (my mom's name

2.возраст (не обязательно) she

3.внешность.she has blue/green/brown eyes.

she has white/black/blond/etc. hair.

4. характер  she is kind, helpful,gentle , hilarious.

she cooks well, has good sense of  

Сначала кай был добрый, трудолюбивый, смелый.

Потом он стал вредный, самолюбывый и никого не любил

переможе добро. софійка побачить своє майбутнє в якому вона буде разом з сашком.

«Инвалид - не инвалид… Люди так не делятся», - вот проблема, поднятая автором.

С первых строк текста понятно, что Л. Улицкая очень сочувствует своему герою. Ей жалко мальчика Геню, отторгнутого ребятами во дворе и в школе из-за его нелепой фамилии, отсутствия отца, а главное – из-за инвалидности. Но как  радуется автор тому, что мальчик смог наладить отношения со сверстниками, которые оценили талант Гени и, не обращая внимание на его физические недостатки, с радостью приняли его в свою компанию.

 Л. Улицкая считает, что люди не должны делиться по принципу «инвалид – не инвалид».

Я полностью разделяю точку зрения автора, так как считаю, что инвалиды - такие же люди, как и все, сильные и слабые, талантливые и не очень, они также испытывают минуты падения и минуты торжества.

Ярким примером сказанному является судьба Л.Бетховена. После тяжелой болезни он полностью потерял слух, но закончил «Третью Симфонию» и написал оперу «Фиделио», которая с небывалым успехом шла в лучших оперных театрах Вены, Берлина и Праги.  В течение десяти лет Бетховен без устали  создавал сонаты, реквиемы и оперы. Его слава в то время достигла небывалого масштаба. Никто не обращал внимания на его физический недостаток. Все восторгались и восторгаются талантом гениального композитора.

И в наши дни инвалиды являются для нас примером мужества, стойкости. Вспомним четырехкратного паралимпийского чемпиона Ирека Зарипова. Несмотря на то что он в аварии потерял ноги, юноша смог закончить учебу, начал упорно тренироваться и достиг всемирного признания в таких сложных видах спорта, как лыжные гонки и биатлон. У И.Зарипова прекрасная семья, масса друзей, поклонников, и никого из них не смущает то, что Зарипов –инвалид.

Таким образом, могу сделать вывод, что мы не делимся на инвалидов и не инвалидов, так как все равны. Мы обязаны ценить человека по его внутренним качествам и

Соломія головна героїня твору і взагалі дуже цікава дівчина. Впродовж всього твору вона показана як сильна і вольова жінка і це справді так. Це показано у творі. У певний момент Соломія сказала коханому відрізати її коси, дівчині було важко втрачати своє чудове волосся. Та при цьому Соломія не відступила сягає і майже не заплакала і це підтверджує її сильну волю.

1. робінзон крузо

2. нестайко

3. кактус

як приклад можна розцінювати  роман Олеся Гончара " Собор". Собор, зображений у романі, мабуть, найбільше схожий до козацької дерев'яної церкви уНовомосковську, яку, за легендою, в одну ніч побачив і зробив її макет з комишин Яків Погребняк з Нової Водолаги. Також прототипом міг служити і Дніпропетровський собор, споруджений приблизно у ті ж роки.  ось фрагмент опису собору з цього твору : 

Надто коли починає розповідати їй про той загадковий, білосніжний Тадж-Махал, що в одному місці оздоблений чорним каменем і той камінь співає. Не кожен почує те диво, але коли вслухатися добре — справді, ледве чутно співає: так вміло той камінь поставлено давніми індійськими майстрами. І досі таємницю їхню не розгадано: чому ж він співа? І вже обоє вслухаються мимоволі і в свій собор, що височить на майдані, тане верхами в сутіні неба, — часом чи не заспіває він теж, тихо, віддалено? Мовчить собор.

Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу.

Навколо вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть будівничі з браконьєрами, а вій стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Все тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього з снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя, б'ючи пудовими язиками свою литу, з домішкою срібла мідь... Поглядом болю і туги востаннє дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надій, і залізні гуркоти війни, і її, ще страшнішу тишу... Тепер велосипеди нічних змін нечутно обтікають його щодня і щоночі.

Все він бачить і бачив усе. Ярмарки вирували круг нього, яскраво гомоніли, бурунили, буйно сміялись червоним, сивіли шапками, саньми красувались в різьблених оздобах... Чи так уже воно й вищезло усе? Чи береже він у собі відгомін життя невмирущого, мигтіння списів запорозьких, різноголосся ярмаркового люду, жарти циганські, чвари прасолів, іржання коней продано-ображених, лоскітний сміх шинкарок щасливих, нічні шепоти закоханих, зоряні обійми й зачаття?.. Повен, повен всього! Темрявою ночі окутаний, зірок дістає шоломами своїх бань крутолобих. А сталь у печах клекоче, і коли плавку дають, шлак за Дніпром виливають, і все небо виповнюється загравною повінню, так що вершечки садків висвітяться карбовано, видні до кожного листочка, — в такий час од світла заводів враз вирине з темряви ночі й собор. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів.